Порада перша. При спілкуванні з військовими — насамперед з’ясуйте, що у вас самих в голові робиться, впорядкуйте, в першу чергу, свої думки та почуття.

Це — як біль в нозі. Якщо він нестерпний, то ясно, що на прогулянку ви не підете. Так і в цьому випадку, якщо ви не можете спокійно мислити, то краще уникнути розмови в такому стані.

Також уникайте протиставлення себе своєму співрозмовнику “цивільний-військовий”, усвідомте, що ви на одному рівні спілкування. Але не демонструйте це.

     Порада друга. Поради або терапевтичні послуги варто надавати тим, хто про це просить. Бо це може сприйматися як втручання в особистісний простір. Але так буває не завжди. Якщо ви бачите людину з проблемою, але це поза вашою компетенцією, і вона не хоче з вами говорити, знайдіть відповідного фахівця і чемно познайомте їх.

     Порада третя. Ця розмова має бути спокійна, чітка, з короткими фразами, без схлипувань та переживань. Якщо вас в якийсь момент “клинить” — візьміть паузу.

 

 

        1. Не варто розпитувати людей, як вони себе почувають. Якщо ви не психолог, не психіатр, не лікар, це, грубо кажучи, не ваша справа. Військові сприймають такі питання, як дилетантські. Бо вони, дивлячись на цивільну людину, розуміють, що нічого не можуть їй сказати з того, що бачили. Це не можна передати. Це можна тільки пережити. А краще таке взагалі не переживати. Тому у військового виникає когнітивний дисонанс, як можна сказати про те, чого людина в принципі не здатна зрозуміти?

        2. Будьте обережними з фізичними контактами — брати за руку, плече чи обіймати. Особистісний простір дуже важливий. Виняток, якщо це ваша близька людина. Або ж запитати дозволу, чи можна це зробити. Є різні поради на цю тему, але вони не враховують специфіку ситуації, тому просто будьте чемні в фізичних контактах.

        3. Уникайте сильних звукових подразників. Крики або ж розмова в дуже гучних місцях теж може дратувати. Голосний звук – це індикатор небезпеки. Якщо ви мимоволі поставили співрозмовника в таку некомфортну ситуацію, вас теж будуть сприймати неприязно.

 

— Треба розповідати про хороші новини. Це важливо з двох причин — військовослужбовець, в принципі, не має права багато розказувати, і просто не зможе переказати, що відбувається.

        А, по-друге, він хоче слухати. І в цій розмові має бути якомога менше схлипувань, бо це крає серце. Плач — не інформативний. Він просто передає, що цій людині погано. А я, як військовослужбовець, який далеко, нічим допомогти не можу. Це просто нестерпно боляче. Я не кажу, що слід повністю уникати поганих новин абощо, але плач не має бути основним повідомленням.

        Позитивні новини, це будь-що, відбувається не під обстрілами. Так, є клопоти різні, складності тощо. Йому цікаво й корисно знати, як розвивається світ поза фронтом. Буквально, народилася дитина, розцвіли дерева тощо. Військовий просто хоче знати, що з близькими людьми все гаразд, що вони в безпеці й чекають його.